Історія закриття тюрми «Бригідки»: 150 років дискусій про перенесення в’язниці за межі Львова

Анотація

У статті відстоюється думка, що тюремна реформа є триваючою дискурсивною практикою, в основі якої – критика існуючого стану справ. Тюрма розглянута, з одного боку, як каральна інституція модерної держави, з іншого – як символічний простір у діалектичному взаємозв’язку.

Автором проаналізовано причини та умови перенесення карального закладу Бригідки зі Львова до Дрогобича на початку XX ст., а також окреслено обставини, що не дозволили завершити цей процес. Акцентовано увагу на проблемах внутрішнього устрою тюрми, причинах корупційних дій тюремного персоналу, його взаємовідносинах із засудженими. Вказано на актуальність проблеми функціонування в’язниці у центрі модерного міста як 100 років тому, так і нині.

Після першого поділу Речі Посполитої австрійська влада націоналізувала монастир Св. Бригідти в центрі Львова і використовувала його як в’язницю. 1872 року вперше постало питання, що історична будівля не придатна для утримання в’язнів, оскільки не відповідає вимогам гігієни та стандартам утримання ув’язнених.

Минуло майже 150 років, але ця проблема так і не вирішена (у «Бригідках» продовжує діяти установа виконання покарань № 19) і питання перенесення в’язниці за межі міста залишається актуальним. Крім пенітенціарного дискурсу, на користь закриття установи звучать і політичні аргументи – історична будівля має належати місту, а не Міністерству юстиції. Отже, автором в історичній ретроспективі показано «експеримент» з перенесення в’язниці зі Львова до Дрогобича й висвітлено його основні аспекти, що не втратили своє актуальності.

1904 року австрійська влада після чергового бунту ув’язнених, враховуючи розташування в’язниці «Бригідки» у центрі Львова, нестачу місць (розрахована в’язниця була максимум на 800 осіб, але зазвичай утримувалося більше 950, а то й понад 1000) та невідповідність умов утримання, ухвалила рішення про будівництва нового сучасного пенітенціарного закладу на околиці Дрогобича, куди б, по завершенні будівельних робіт, були б переведені засуджені з львівських «Бригідок». З огляду на економічну доцільність, на будівництві нового закладу використовували засуджених, за що тюремна адміністрація і в’язні отримували відповідну грошову компенсацію від приватного підрядчика, що зобов’язувався виконати будівельні роботи.

Австрійська адміністрація сподівалася, що зведення нового просторого пенітенціарного закладу вирішить усі проблеми, пов’язані з львівськими «Бригідками», а саме: переповненість в’язниці, брак простору, незадовільні санітарні умови, безпекові загрози тощо. Вибір місця для нової в’язниці був зумовлений близькістю Дрогобича до залізничної гілки Львів-Трускавець, а також тим, що міська влада безоплатно передала державі земельну ділянку під забудову.

Нова тюрма в Дрогобичі стала проекцією на «краще майбутнє» як для влади й тюремної адміністрації, так і безпосередньо для наглядачів, що були змушені проживати на території в’язниці, і засуджених. Вона була розрахована на 1000 ув’язнених, квартири для сторожі розташовувалися за її межами. Обладнана в’язниця була за останнім словом техніки: централізоване парове опалення, сучасний млин та майстерні, школа для неповнолітніх ув’язнених тощо. Для римо- та греко-католиків зведені окремі каплиці. У самому центрі тюремного подвір’я – великий театральний зал, для проведення концертів та освітніх заходів.

Однак, навіть на етапі будівельних робіт, що виконувалися за рахунок ув’язнених, стало зрозуміло, що більша частина проблем львівських Бригідок, зокрема щодо одиночного утримання, нагляду за в’язнями, доброчесності наглядачів та дотримання тюремного режиму, нікуди не поділася, а була перенесена до нової установи. Віддаленість від Львова унеможливила забезпечення системного контролю за діяльністю тюремної адміністрація як на стадії будівництва, так і після відкриття установи 1913 р. 

Під час перевірки діяльності установи 1914 р. виявлено значні зловживання начальника в’язниці Шмідке: його дружина використовувала ресурси тюрми на власній фермі, солома, призначена для набивання матраців засуджених потрапляла саме туди, у тюремному садку, що повинен був забезпечувати потреби в’язнів, працювали засуджені, але він знаходився в особистому користування дружини начальника тюрми, земельна ділянка поблизу в’язниці теж використовувалася ними у власних цілях.

З початком війни відбулися зміни у каральній політиці Австро-Угорської імперії. В’язниці стали поповнюватися не лише карними злочинцями, а й політичними та інтернованими. І львівські, і дрогобицькі «Бригідки» стали переповненими і про закриття в’язниці у Львові не могло бути й мови. Так, не судилося здійснитися «адміністративній мрії» про новий пенітенціарний заклад, який вирішить «усі проблеми» львівської тюрми «Бригідки».