ПРОТИДІЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ: ЗАКОНОДАВСТВО, ПРАКТИКА ТА ЗВ’ЯЗОК ІЗ ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНАМИ

Анотація

У статті досліджено правові, організаційні та соціальні механізми запобігання домашньому насильству в Україні в умовах воєнного стану. Проаналізовано нормативно-правову базу, зокрема Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідні положення КУпАП (ст. 173²) та Кримінального кодексу (ст. 126¹), а також практику застосування термінових і обмежувальних приписів. Окреслено специфіку правозастосування під час повномасштабної війни, коли домашнє насильство ускладнюється наслідками воєнних злочинів, окупації та масових порушень прав людини.

Підкреслено, що ефективна протидія потребує не лише посилення відповідальності, а й міжвідомчої взаємодії поліції, прокуратури, соціальних служб, медичних установ і місцевого самоврядування. Визначено вплив війни на зростання домашнього насильства через посттравматичні розлади, економічні проблеми та переміщення населення. Запропоновано посилити координацію між органами влади, забезпечити підтримку притулків і кризових центрів, розвивати психологічні програми та цифрові інструменти повідомлення про насильство.

Наголошено на важливості практики ЄСПЛ (зокрема «Opuz v. Turkey» та «Levchuk v. Ukraine») для тлумачення обов’язків держави, а також на значущості імплементації Стамбульської конвенції для гармонізації законодавства з європейськими стандартами. Сформульовано пропозиції щодо посилення гарантій потерпілих, підвищення ефективності розслідування та розроблення післявоєнних програм реабілітації. Зазначено, що протидія домашньому насильству є важливою складовою національної безпеки та системи захисту прав людини в умовах війни й відновлення.