ДОКТРИНАЛЬНІ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ФЕНОМЕНУ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ

О. Бакумов

doi:10.34015/2523-4552.2022.3.09

О. Бакумов

DOI: https://doi.org/10.34015/2523-4552.2022.3.09

Анотація

У статті визначаються особливості конституційної інституціоналізації юридичної відповідальності держави, а також пропонуються шляхи подальшої конкретизації цієї відповідальності в галузевому законодавстві та реалізації відповідних конституційних правоположень у взаємовідносинах людини з державою.

Метою статті є аналіз доктринальних та конституційних засад феномену юридичної відповідальності держави.

Ще у 60-х роках ХХ ст. французький дослідник М. Соренсен, аналізуючи юридичну відповідальність у міжнародному праві, зауважив, що «жодна інша тема не породжує стільки суперечок, як відповідальність держав, і жодна інша сфера не є такою неясною і заплутаною з точки зору теорії». І це цілком зрозуміло, адже донедавна домінуючим було сприйняття відповідальності як винятково індивідуальної якості людини [2], що не може бути поширена на державу як носія публічної влади.

Відтоді юридична наука збагатилася чималим доробком наукових розвідок у сфері досліджень феномену юридичної відповідальності держави як у межах загальнотеоретичної юриспруденції, так і в межах галузевих юридичних наук. Попри безумовну суто науково-теоретичну цінність таких розробок, вони зберігають ще й чимале прикладне значення – особливо у разі проведення в державі кардинальних конституційних реформ, що мають на меті інституціоналізувати, модернізувати та/або зробити ефективним означений державно-правовий феномен.

Досі в конституційно-правовій науці трапляються твердження на кшталт того, що «інститут відповідальності держави перед особою функціонує в Україні на рівні правового принципу, проте безсумнівним є той факт, що такий важливий інститут повинен знайти чітке нормативне закріплення на конституційному рівні». Водночас із цією тезою не можна погодитися, адже вищеозначений інститут знайшов своє втілення та системне розкриття в українській Конституції ще у 1996 році, хоча, безумовно, з урахуванням сьогодення він потребує суттєвого переосмислення й відповідної модернізації.

У зв’язку з цим нагадаємо, що в умовах сучасної конституційної реформи актуальним завданням для України залишається реалізація на практиці моделі відповідального державного правління як важливого складника європейської конституційно-правової традиції. Така реалізація, водночас, передбачає не просто нормативну формалізацію певних юридичних концептів, але й передусім глибоке осмислення сутнісних елементів, що потребують нагального упровадження у сферу правореалізації. До їх числа, найперше, належать концепти верховенства права (або правовладдя, за термінологією С. П. Головатого) та правової держави, які конституціалізовані в Україні (статті 1, 8 Основного Закону). У контексті реалізації цих положень особливої ваги та актуальності набуває питання забезпечення реальності феномену юридичної відповідальності держави, адже, як відомо, «відповідальність держави перед громадянином – один з основних принципів правової держави» . Реальність такої відповідальності залежить як від повноти врегулювання відносин у сфері взаємодії «громадянин – держава», так і від того, як відповідні норми діють на практиці.

Щоправда, маємо застерегти, що в історії політико-правової думки відповідальність держави тривалий час вважали недоцільною, що було властиве насамперед абсолютистським державним режимам та політико-правовим ідеологіям, що «освячували» їхнє функціонування.

Посилання

1. Max Sorensen, ‘Principes de droit international public: cours général’ (Volume 101) in Collected Courses of the Hague Academy of International Law (Brill | Nijhoff, Leiden | Boston, 1960).
2. Олена Гарасимів, ‘Відповідальність та безвідповідальність: соціально-правова парадигма’ (2014) 782 Вісник Національного університету «Львівська політехніка» Юридичні науки 65-0.
3. Галина Задорожня, ‘Дотримання принципу рівності всіх перед законом у контексті юридичної відповідальності громадянина і держави в Україні’ (2008) 2 Юридичний вісник Повітряне і космічне право 43-5 (дата звернення: 08.02.2022).
4. Сергій Головатий, ‘Верховенство права, або ж Правовладдя: вкотре про доктринальні манівці вітчизняної науки’ (2010) 4 Право України 64-7; Сергій Головатий, ‘Верховенство права (правовладдя): як його тлумачить Венеційська комісія’ (2011) 10 Право України 154-67.
5. Конституція України: Закон від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (дата звернення: 08.02.2022).
6. Олена Дашковська, ‘Ідея взаємної відповідальності держави й особи в європейській політико-правовій думці’ (2012) 2 Вісник НАПрН 105-13; Вікторія Середюк, ‘Відповідальність держави як елемент поняття «правова держава»’ (2015) 1 Часопис Київського університету права 42-5.
7. Олег Зайчук, ‘Концепція удосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та особою в Україні’ (2014) 3 Часопис Київського університету права 311-12.
8. Олександр Бакумов, ‘Конституціоналізація стратегічного курсу України в контексті доктрини юридичної відповідальності держави’ (2018) 4 Право і Безпека 13-1;
9. Олександр Бакумов, ‘Посилення юридичної відповідальності української держави в контексті сучасних трендів конституційно-правового розвитку’ (2019) 1 Науковий вісник публічного та приватного права 67-3.
10. Наталія Іванчук, ‘Взаємна відповідальність особи і держави в контексті розбудови сучасної Української держави’ (автореф дис канд юрид наук, Київський національний університет внутрішніх справ 2007) 19.
11. Андрій Зимовець, ‘Правове регулювання взаємної відповідальності держави та людини (конституційно-правовий аспект)’ (автореф дис канд юрид наук, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого 2009) 18.
12. Володимир Торяник, ‘Взаємна політична відповідальність державної влади і громадянина в сучасній правовій державі’ (автореф дис канд політ наук, Дніпропетровський національний університет 2006) 17.
13. М Байтин и другие. Марксистско-ленинская общая теория государства и права. Социалистическое государство (Юридическая литература 1972).
14. Віктор Ладиченко, ‘Функціональний підхід до розуміння держави: питання про дотримання інтересів особистості’ (2007) 36 Держава і право «Юридичні і політичні науки» 16–1.
15. Андрій Зимовець, ‘До питання про особливості конституційно-правового закріплення принципу взаємної відповідальності держави і людини’ (2008) 1 Форум права 157-63 (дата звернення: 08.02.2022).
16. Мар’яна Задніпряна, ‘Принципи юридичної відповідальності держави, органів державної влади та їх посадових осіб в Україні та Європейському Союзі’ (2014) 3 Право та інновації 97-04.
17. Юрій Баулін, Розвиток конституційної доктрини української держави в рішеннях Конституційного Суду України (Національна академія наук України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького; Конституційний Суд України; Національна академія правових наук України; Юридична фірма «Салком» 2014) 27.
18. Михайло Савчин, ‘Конституційна традиція в Україні та перехід до модернізації національної правової системи’ (2010) 2 Стратегічні пріоритети 83-9.
19. Станіслав Шевчук, ‘Концепція позитивних обов'язків держави у практиці Європейського суду з прав людини’ (2010) 2 Право України 55-4; Ганна Христова, Доктрина позитивних зобов’язань держави у сфері прав людини (дис докт юрид наук, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 2019) 498.
20. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 (дата звернення: 08.02.2022).