РЕЦЕПЦІЯ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ У ТЕОРІЇ ПРАВА

Анотація

У статті аналізується проблема визначення методу рецепції на різних рівнях: в загально-філософському сенсі, у історико-філософській практиці, в гуманітарному знанні, у дослідженнях юридично-правового характеру. Окремо згадані питання несвідомих аспектів рецепції, що належать до галузі психологічних досліджень. А також рецепція художньо-літературна, побутова.

Стаття орієнтована на доробок та досвід українських дослідників, зокрема одеської школи, що систематизувала проблему рецепції Римського права. Проте увагу звернено на важливість розрізнення рецепції як методу та рецепції окремих галузей правових досліджень. В цьому сенсі увагу звернено на філософські та логічні засади методу рецепції, використано матеріал відповідних словників та алгоритм Віталія Терлецького щодо здійснення історико-філософського дослідження. Через те, що рецепція має кросдисциплінарний характер, її адекватне наукове використання пов’язане зі знаннями та навичками застосування методу аналогії та процедури традукції. У статті зроблений акцент на необхідності розрізнювати вузько-логічний, загально-філософський та евристичний аспекти використання цих методів.

В якості найвищого, граничного прояву філософських ідей в дослідженні згадана релігійно-духовна перспектива. Метод рецепції у цьому сенсі пов’язаний з апеляцією до певного еталонного зразку. Проте подібна орієнтація має поєднуватись із пересторогою щодо небажаності переоцінки зразка, неприпустимості створення з нього «куміра». Зокрема рецепція правових норм інших епох та держав мають збагачувати національну традицію, але не підкоряти її вимогам чужої культури.