Про деякі теоретико-прикладні засади дотримання в Україні принципу верховенства права

Анотація

У науковій статті обґрунтована необхідність розробки в якості одного з проєктів Національного фонду досліджень України «Передова наука в Україні 2026-2028» такої тематики, яка пов’язана з теоретико-прикладними засадами дотримання в нашій державі в умовах воєнного стану та у післявоєнний період принципу верховенства права.

Зокрема доведено, що найбільш актуальними та такими, які мають теоретичну та практичну цінність, є наступні стратегічні напрями доктринальних розробок з означеної проблематики дослідження, а саме: обґрунтування необхідності закріплення в Конституції України правового інституту юридичної відповідальності за її порушення та недотримання у будь-якій формі, на чому акцентують увагу у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) та Конституційний Суд України; розробка законопроєкту «Про Конституційний Суд України», основу якого мають скласти нова процедура добору суддів (шляхом прямого виборчого права громадян) та 5-ти річний термін виконання повноважень на посаді судді, що дозволить унеможливити вплив як на окремо взятого суддю, так і в цілому на Конституційний Суд України будь-якої гілки державної влади, політичної сили, певних юридичних чи фізичних осіб; виведення та формулювання нової процедури прийняття до розгляду Верховною Радою України законопроєктів, що подаються відповідними суб’єктами законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції України), що у свою чергу, передбачає видозміну Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», (перед їх прийняттям та реєстрацією, законопроєкти подаються до Конституційного Суду України для встановлення відповідності принципу верховенства права та Конституції України в цілому), а також наділення Конституційного Суду України новими повноваженнями, спрямованими на запобігання порушенням норм Основного закону (зокрема, так побудована робота Конституційного Суду у Франції); розробка дієвого механізму забезпечення співвідношення норм Конституції України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів, які на підставі вимог ч. 1 ст. 9 Основного закону стали частиною національного законодавства, з чітким дотриманням при цьому ч. 2 ст. 9, у якій визначено, що укладення міжнародних договорів, які їй суперечать, можливо лише після внесення змін до Конституції, а це в свою чергу, передбачає й видозміну Закону України «Про міжнародні договори», неефективність якого доведена в умовах воєнного стану нашої держави, а також у ООН та інших міжнародних інституціях; виведення особливостей дотримання принципу верховенства права в окремо взятому регіоні України, на території якого вчинялись воєнні злочини державою-агресором (на прикладі Бучі і Ірпеня).