Subordination in the Prosecutor's Office of Ukraine: Legal and Administrative Aspects

Abstract

У статті охарактеризовано відносини субординації в органах прокуратури України. Вказано, що з урахуванням специфіки функцій прокуратури, її представникам, які здійснюють ці функції, з одного боку, гарантується операційна самостійність та незалежність, а з іншого – покладаються управлінські завдання організаційного і контрольного змісту стосовно формально непідпорядкованих суб’єктів. У цьому контексті субординація в діяльності прокуратури набуває специфічних рис, дослідження яких є основною метою статті.

Проаналізовано законодавче регулювання адміністративного підпорядкування прокурорів, яке має обмежену сферу застосування. Встановлено, що ієрархія в органах прокуратури, на відміну від військової субординації, не передбачає повноти влади керівника щодо всіх нижчих за посадою осіб, а має ступінчастий характер, за винятком повноважень Генерального прокурора.

Розглянуто засоби управлінського впливу в системі органів прокуратури, зокрема таких, як доручення та вказівки, які частково збігаються із інструментами зовнішнього правового впливу, що використовуються прокурорами у межах наглядових повноважень.

Окрему увагу приділено аналізу законодавчих вимог щодо письмової форми владних актів прокурора, порушення яких у визначених випадках тягне їх нікчемність. Розглянуто питання про класні чини прокурорів, які, попри часті законодавчі ініціативи щодо їх повернення, не мають практичного значення для субординації, а виконують переважно представницьку та соціальну функції. Зроблено висновок про недоцільність збереження у системі кримінальних покарань такого додаткового його виду, як позбавлення класного чину.

Механізми публічної функції прокуратури розглянуто через призму її підпорядкування єдиному джерелу державної влади в Україні – народу.