Відмежування поняття адаптації законодавства від суміжних категорій в контексті вступу України до ЄС

Анотація

В статті досліджуються особливості визначення поняття адаптації законодавства та його відмежування від суміжних категорій з точки зору процедури вступу країни-кандидатки до ЄС. Акцентовано увагу на тому, що поняття адаптації законодавства є предметом значної кількості наукових досліджень, що зумовлює різнозмістовість таких визначень, що може пояснюватись як різними сенсами, що закладаються в саме поняття, так і сферами дослідження, де проводилась розвідка. Авторка вказує на несинонімічність таких понять як адаптація, гармонізація, уніфікації та апроксимація.

На думку авторки, адаптація законодавства України до законодавства ЄС має на меті закласти підвалини для наступних таких процесів, оскільки безпосередньо сама правова норма в жодному випадку не має наслідку пряму реалізацію, для цього мають бути створені належні правові механізми та правові інститути. Окрему увагу приділено дослідженню змісту поняття гармонізації. Гармонізація — є процесом, в результаті якого запроваджуються спільні загальні правила поведінки переважно в конкретизованих сферах правового регулювання для досягнення певного результату, яким є можливість забезпечувати для ЄС усі свободи внутрішнього ринку.

На сьогодні правова система України жодним чином не впливає на розробку правових актів на рівні ЄС, відповідно ті зміни, які ми вносимо в національне законодавство, щоб воно відповідало актам ЄС, вони здійснюються не за процедурою транспонування для країн-членів ЄС, а на підставі договорів про співпрацю між Україною та ЄС. Авторка пропонує адаптацію законодавства України до законодавства ЄС визначати як правовий механізм із розробки та впровадження, науково-теоретичного супроводу нового та внесення змін у вже існуюче законодавство України у відповідність з acquis communautaire.

У статті пропонується розглядати адаптацію лише через призму циклу національної правової діяльності, де однаково важливу роль відіграють як суб’єкти законодавчої ініціативи та органи публічної влади, що реалізують відповідні політики, так і суб’єкти наукової діяльності, що відіграють важливу роль у правотворенні.