Право на життя і примусове годування позбавлених волі

Анотація

У статті досліджуються питання особливості процедури законодавчого регулювання застосування примусового годування позбавлених волі під впливом рішень Європейського суду з прав людини. Вказується на різницю між абсолютним правом на життя і здоров’я і суб’єктивним правом розпоряджатися своїм життям і здоров’ям у разі оголошення позбавленими волі голодування. З посиланням на міжнародні документи доводиться, що примусове годування позбавлених волі суперечить їх праву на особисту недоторканість і підпадає під ознаки катування. Показано, що участь лікаря у примусовому годуванні позбавлених волі є неприпустимою, оскільки не відповідає принципам медичної етики. В статті вказується, що більшість закріплених частиною 3 статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України видів примусового годування охарактеризовано як негуманні і є проявом тортур. Акцентована увага, що у міжнародних актах та рішеннях міжнародних органів (Європейський суд з прав людини, Міжнародний Червоний Хрест) виходять з неприйнятності примусового годування ув’язнених, яке прирівнюється до катування. Доведена неприйнятність примусового годування позбавлених волі й аргументується думка стосовно заборони такого виду поводження з засудженими, оскільки воно є порушенням права людини розпоряджатися своїм життям і здоров’ям. Для усунення протиріччя у цьому питанні між вітчизняним законодавством і міжнародною практикою Пропонується нова редакція частини 3 статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України з тим, щоб взагалі було заборонено примусове годування позбавлених волі.