РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО РОБОЧИЙ ЧАС ТА ЧАС ВІДПОЧИНКУ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ БАЛАНСУ МІЖ РОБОТОЮ ТА ОСОБИСТИМ ЖИТТЯМ

Анотація

У статті досліджується правове регулювання робочого часу та часу відпочинку як один із інструментів забезпечення балансу між роботою та особистим життям працівника. Враховуючи міждисциплінарний характер концепції балансу між роботою та особистим життям та відсутність її вичерпного загальновизнаного визначення, у статті запропоновано розглядати її крізь призму часового виміру, оскільки саме час є обмеженим ресурсом, що розподіляється між роботою та іншими сферами життя. Проаналізовано міжнародні стандарти у сфері праці, сформовані передусім у межах Міжнародної організації праці, а також правове регулювання Європейського Союзу щодо робочого часу, часу відпочинку, гнучких форм організації праці та поєднання професійних і сімейних обов’язків. Виокремлено три взаємопов’язані елементи правового механізму забезпечення балансу між роботою та особистим життям: встановлення меж робочого часу та гарантування часу відпочинку; забезпечення гнучкості та передбачуваності організації робочого часу; можливість адаптації роботи до сімейних обов’язків. Здійснено аналіз трудового законодавства України крізь призму зазначених елементів. Обґрунтовано, що реформування законодавства про робочий час та час відпочинку має здійснюватися не шляхом ізольованого розширення окремих трудових гарантій, а через їх узгодження в межах цілісного правового механізму забезпечення балансу між роботою та особистим життям. Визначено основні напрями такого реформування. Зроблено висновок про доцільність розгляду правового регулювання робочого часу та часу відпочинку не лише як засобу захисту працівника від надмірної тривалості праці, а як активного правового інструменту реалізації балансу між роботою та особистим життям.