ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ ПРИВАТНОПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Анотація

Статтю присвячено дослідженню правового становища держави та інших публічних утворень у приватноправових відносинах з іноземним елементом. Обґрунтовано, що участь держави у приватноправовому обороті не означає втрати нею публічно-правової природи, однак зумовлює застосування до відповідних відносин спеціального режиму, який поєднує принцип юридичної рівності учасників приватноправового відношення з особливостями суверенного статусу держави. Проаналізовано положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законодавства України у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також підходи права Європейського Союзу до розмежування цивільних і комерційних справ та здійснення державою владних повноважень. Особливу увагу приділено проблемі кваліфікації дій держави як acta iure imperii та acta iure gestionis, співвідношенню цивільної правосуб’єктності держави із юрисдикційним імунітетом, правовому статусу юридичних осіб публічного права, територіальних громад та інших публічних утворень. Досліджено значення Регламенту (ЄС) № 1215/2012, Регламенту (ЄС) № 593/2008, Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах 2019 року, Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року, а також практики Суду Європейського Союзу. Зроблено висновок, що сучасна модель участі держави у міжнародних приватноправових відносинах має ґрунтуватися не на формальному протиставленні «держави» та «приватної особи», а на функціональній кваліфікації конкретного правовідношення. Визначальним критерієм для застосування приватноправового режиму є не сам публічний статус учасника, а характер здійснюваної ним діяльності, її юридична природа та наявність або відсутність владних повноважень.