МАТЕРІАЛЬНІ ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ПРАВОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ОСОБОЮ З ВАДАМИ ДІЄЗДАТНОСТІ

Анотація

Стаття присвячена системному дослідженню матеріально-правових підстав і процесуального порядку визнання недійсними правочинів, вчинених особою з вадами цивільної дієздатності. Актуальність теми зумовлена значною кількістю судових спорів у відповідній категорії справ, зафіксованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР), а також суперечностями правозастосовної практики, які виникли після набрання чинності Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) в редакції 2017 року. На підставі системного тлумачення норм Книги першої та Книги п'ятої Цивільного кодексу України (ЦК України) виокремлено чотири базові категорії правочинів з ознаками дефектності суб'єктного складу: правочини малолітніх осіб (ст. 221 ЦК України), правочини неповнолітніх (ст. 222 ЦК України), правочини осіб, визнаних судом недієздатними (ст. 226 ЦК України), та правочини дієздатних осіб, які у момент їх вчинення не усвідомлювали значення своїх дій або не могли керувати ними (ст. 225 ЦК України). Для кожної з категорій визначено специфічний правовий режим (нікчемності або оспорюваності) та з’ясовано коло осіб, уповноважених ініціювати судовий захист. Досліджено процесуальний порядок розгляду відповідних справ у позовному провадженні. Встановлено, що ключовою процесуальною проблемою є доказування обставин, які підтверджують наявність вади дієздатності на момент вчинення правочину, зокрема у ситуаціях, коли судово-психіатрична експертиза провадиться посмертно. Проаналізовано правові позиції Верховного Суду (ВС) щодо стандарту абсолютної неспроможності особи усвідомлювати значення своїх дій на момент вчинення правочину за ст. 225 ЦК України, сформульовані у постанові ВС у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц та підтверджені у подальшій практиці КЦС ВС. Висвітлено теоретико-правову проблему конкуренції норм статей 223 і 225 ЦК України при кваліфікації правочинів осіб з алкогольною або наркотичною залежністю, обмежених у дієздатності за ст. 36 ЦК України. Розглянуто правовий режим правочинів, вчинених у проміжний період між поданням заяви про визнання особи недієздатною та набранням рішенням суду законної сили, та обґрунтовано застосування ст. 225 ЦК України як належного інструменту їх оспорювання за відсутності прямого законодавчого регулювання. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства: доповнення ч. 1 ст. 225 ЦК України положенням про поширення її дії на осіб, обмежених у дієздатності за ст. 36 ЦК України; доповнення ст. 226 ЦК України нормою про правовий режим правочинів проміжного періоду; нормативного закріплення у ст. 101 ЦПК України стандарту оцінки посмертної судово-психіатричної експертизи відповідно до правових позицій ВС.