ЕКОЛОГІЧНІ СУСПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Анотація

У статті досліджено екологічну сферу як самостійний і системний об’єкт конституційно-правового забезпечення України. Вихідною позицією є те, що чинна Конституція України містить значний масив екологічно значущих приписів, проте розміщує їх у різних структурних частинах Основного Закону, не формуючи водночас цілісної, прямо вираженої конституційної моделі екологічного регулювання. Обґрунтовано, що ефективність екологічного конституціоналізму не може визначатися лише фактом закріплення права на безпечне довкілля, положень про природні ресурси або компетенції органів публічної влади. Визначальним є функціональний взаємозв’язок цих елементів, їх юридична визначеність та здатність забезпечувати реальний вплив конституційних норм на екологічні суспільні відносини. Запропоновано розглядати екологічну сферу як конституційну систему, що поєднує екологічні цінності, екологічні права й обов’язки, публічний екологічний інтерес, екологічну функцію держави, державну екологічну політику, процедурні гарантії, екологічно орієнтоване господарювання, механізми відновлення довкілля та юридичну відповідальність. Досліджено взаємозв’язок статей 16, 50 та 116 Конституції України з чинним законодавством про охорону довкілля, оцінку впливу на довкілля, стратегічну екологічну оцінку, управління відходами та альтернативні джерела енергії. Сформульовано авторську концепцію окремого конституційного підрозділу «Екологічна система», покликаного виконувати системоутворюючу функцію та поєднувати конституційні принципи з галузевим екологічним законодавством. Обґрунтовано чотиривимірну модель конституційно-правового механізму екологічного забезпечення: аксіологічний, функціонально-інституційний, процедурно-регулятивний та економічно-відновлювальний виміри. У порівняльно-правовому аспекті використано досвід Франції, Федеративної Республіки Німеччина, Федеративної Республіки Бразилія та Південно-Африканської Республіки, а також результати міжнародних досліджень екологічного конституціоналізму та екологічних прав. У результаті зроблено висновок, що модернізація конституційного регулювання повинна бути спрямована не на механічне збільшення кількості екологічних декларацій, а на забезпечення системної цілісності, юридичної визначеності обов’язків держави, інтеграції екологічних вимог у економічну та безпекову політику, врахування інтересів майбутніх поколінь і реального судового захисту. Запропонований підхід має створити чіткіші конституційні орієнтири для розвитку, тлумачення та застосування екологічного законодавства України.